ОПТИМАЛЬНІ ШЛЯХИ ЗБІЛЬШЕННЯ ВИДОБУТКУ ГАЗУ В УКРАЇНІ

 

Актуальність. Газова проблема в Україні на сьогодні є однією із найбільш актуальною, і поряд з тим, викликає глибоку занепокоєність  байдужістю влади та в цілому суспільства до теми що стосується розвитку національного газовидобутку.

Україна посідає одне із провідних місць серед країн світу за відносною роллю нафтогазоперспективних територій, які складають 488,7 із 603,7 тис кв. км (81%) [1]. Якщо взяти до уваги нові погляди на нафтогазоносність кристалічного фундаменту то ця цифра збільшиться до 90 % [2]. В питаннях нафтогазовидобутку наша країна була у свій час однією із самих розвинутих, і тому виникає назріле питання, чому країна із такими великими перспективами та фактичними досягненням, сьогодні не в змозі забезпечити себе власним газом та нафтою.

Метою даної роботи є аналіз розвитку видобутку газу та визначення оптимальних шляхів нарощування національного газовидобутку.   

Видобуток природного газу в Україні почався у 1912 році і досяг у 1960 році  обсягів 10 млрд. куб. м на рік. З 1960 протягом 15 років відбулося  стрімке нарощування видобутку (щорічне зростання складало 4 - 5 млрд. куб. м). У 1975 році річний видобуток досяг історичного максимуму - 68 млрд. куб. м [3]. 

З 1976 року протягом 20 років відбувся стрімкий спад видобутку до рівня 18 млрд. куб. м. у 1996 році. Останні 15 років видобуток перебуває на рівні 18 – 21 млрд.

Падіння видобутку газу в Україні було зумовлено не різким зменшенням ресурсної бази, а насамперед тим, що легко видобувні запаси інтенсивно вичерпувались, а більш важкі взагалі не залучались до розробки. В цей період були відкритті гігантські родовища на Західному Сибіру. Основні геологорозвідувальні, особливо бурові та видобувні українські потужності, були зосереджені  на їх освоєння за рахунок різкого скорочення пошуково-розвідувальних  та видобувних робіт в Україні.

З проголошенням незалежності мала змінитись стратегія розвитку нафтогазової галузі  в Україні у зв’язку з необхідністю забезпечення максимально можливого власного видобування, навіть ціною тимчасового зниження ефективності робіт, тому що на імпортне паливо почали стрімко зростати ціни.

На жаль, цього не відбулось, навпаки, обсяги пошуково-розвідувального буріння скоротились майже в 10 разів і в 1996 році досягли свого рекордного мінімуму - 63 тис. м , а видобуток знизився до 18 млрд куб. м.

Україна зробила ставку на російський газ і стала вкладати кошти у розвиток економіки  інших країн. На сферу видобутку все більше став впливати політичний фактор. Частину коштів, отриманих від України за газ, Росія цілеспрямовано стала використовувати на заходи з гальмування  розвитку українського нафтогазовидобутку. У ці підступні підривні діяння були втягнуті високі посадові особи країни, депутати, громадські організації і навіть цілі політичні партії. Особливо негативну роль відігравали засоби масової інформації, які це важливе питання упереджено на всіх напрямках та рівнях замовчували , або сіяли повальну дезінформацію.

У 1995 році була прийнята науково обґрунтована Національна програма “Нафта і газ України до 2010 року” [4], яка передбачала  щорічний середній приріст запасів природного газу на 36  млрд. куб. м, і довести його за 15 років до 550,0 млрд куб. м, а щорічний видобуток довести у 2010 році до 35 млрд. куб. м. Передбачалось вводити в експлуатацію щорічно до 400 газових свердловин, а за весь період - 2,5 тис. Обсяги розвідувального буріння планувалось довести до 600 тис. м. на рік.

Проте, під тиском зовнішніх та внутрішніх сил, зацікавлених в імпорті енергоносіїв, програма по всіх напрямках наполегливо гальмувалась безпосередньо Урядом. Виконання програми не контролювалось з боку Уряду та Парламенту, результати не аналізувались і не обговорювались, висновки та рекомендації фахівців не приймались до уваги, винуватці не притягувались до відповідальності, а навпаки такі їх діяння всіляко стимулювались.

Справа дійшла до того, що після 6 років невиконання Програми Урядом у 2001 році було прийнято безпідставне рішення по її корегуванню в сторону значного зменшення рівня показників: по приросту запасів майже на 40 % (з 550 до 350 млрд. куб. м), а по річному видобутку – на 30 % (з 35 до 24.5 млрд. куб. м) [5].

До 2009 року видобуток, хоча і незначними темпами, збільшився 18 до 21,5 млрд. куб. м. але в 2010 році він знову знизився  до 20.2 млрд. і продовжується знижуватись, незважаючи на те, що ресурсна база із року в рік зростає.

В цілому, навіть скорегована програма по приросту запасів на 70 %, а по збільшенню річного видобутку всього - на 14 %. Це підтверджує те, що головна причина невиконання програми криється не у виснаженні ресурсної бази, і вона є ще  достатньою для забезпечення суттєвого нарощування видобутку.

На початку 2009 року відбулось засідання Президії НАН України, на якому було обговорено питання «Про науково обґрунтовані шляхи нарощування запасів вуглеводнів в Україні» [6]. Було відзначено, що всього з українських надр вилучено 360 млн. т нафти і 1.8 трлн. куб. м газу, що становить приблизно четверть початкових ресурсів. Ці цифри переконливо свідчать про те, що Україна має достатній ресурсний потенціал, щоб забезпечити її повну енергонезалежність протягом не менше як 100 років.

Було також відзначено, що при сучасних цінах на нафту і газ експлуатація численних малих родовищ, які в минулому за наявності великих і середніх, вважались нерентабельними, дозволить суттєво збільшити видобуток.

На при кінці 2009 року за ініціативи Спілки буровиків України відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція  «Збільшення обсягів буріння нафтогазових свердловин – шлях до енергонезалежності України» [7] за участю провідних фахівців нафтогазової геології, буріння та видобутку, які визначили наступне:

1. Україна має достатній потенціал, який при розумних підходах в змозі найближчим часом забезпечити її повну енергонезалежність.

2. Розповсюдження інформації про вичерпність цього потенціалу та неспроможність України вирішити цю проблему самостійно є цілеспрямована дезінформація з боку сил, зацікавлених в імпорті енергоносіїв.

3. Уряд України під тиском цих сил всіляко гальмує процес розвитку національного газовидобутку видобутку.

В постанові конференції було запропоновано:

1. Дії Уряду (на той час прем’єром була Тимошенко Ю.В.), які перешкоджають розвитку національного газовидобутку, піддати громадському осуду.

2. Ініціювати проведення обговорень газової проблеми із залученням широкого кола представників влади, науки  та громадскості. 

3. Звернутись до Уряду і Парламенту розглянути пропозиції  удосконалення законодавства в надрокористуванні з метою стимулювання видобувних галузей.

На конференції були також розглянуті результати досліджень процесів відновлення покладів нафти та газу [8,9]. Науково доведено і практично підтверджене явище зростання запасів вуглеводневих покладів на стадії високого ступеню виробленості. За попередніми оцінками щорічний приріст запасів від цього може скласти від 3 до 5 млрд. куб. м. Природне підживлення вуглеводневих покладів здатне суттєво продовжити “життя” старих родовищ. В результаті стриманого видобутку з 2002 року на родовищах України було прирощено понад 30 млрд. куб. м газу за рахунок відновлення запасів.

Незважаючи на тиск з боку наукової громадськості, Уряд не здійснив жодного кроку в напрямку розвитку нафтогазової галузі, навіть на тих напрямах, які не потребували значних коштів.

На початку 2011 року відбулись Парламентські слухання «Про стан та перспективи видобутку вуглеводнів в Україні» [10], на яких академік Лукін О.Ю. заявив, що всупереч дуже поширеним в різних колах уявленням, спад видобутку газу обумовлений не міфічним виснаженням надр, а занепадом відповідної галузі та обвальним зменшенням обсягів буріння і сейсморозвідки.  Директор Інститути геології НАН України, академік Гожик П.Ф. заявив, що у нас є великий резерв малих родовищ.  Навіть Росія, при її гігантських запасах, приступила до його активного освоєння. Вони можуть бути освоєні на місцевому рівні і це має велике значення в нарощені видобутку газу.

На засіданні Експертної ради з газових питань 23.04.2013 року були озвучені такі данні: розвідані запаси газу із традиційних джерел складають 1.1 трлн. куб. м, а потенційні ресурси 5.4 трлн. куб. м [11].

На підставі наведених експертами даних можна зробити висновки, що навіть при зростанні видобутку газу до 40 млрд. куб. м. на рік, тільки розвіданих запасів вистачить на 25 років, а ресурсних на 100 років. Тому в Україні на сьогодні є достатня ресурсна база для забезпечення України газом власного видобутку із традиційних джерел.

Що стосується нетрадиційних джерел.

            Так званий «сланцевий газ», навколо якого свого часу виник неймовірний ажіотаж. З одного боку представники влади самого високого рівня, які були задіяні у корупційних схемах,  доводили, що за рахунок його видобутку  країна в короткі строки буде забезпечена власним газом. На початку 2011 року  керівництвом НАК «Надра України» було навіть офіційно заявлено, що через 3-4 роки Україна в змозі видобувати його від 7 до 10 млрд. куб. м. Спливає  уже 4 рік, а в Україні не видобуто жодного куб. м цього газу, що підтверджує  про відверте шахрайство минулої влади.

            З іншого боку, використовуючи необізнану публіку, деякі зацікавлені сили, з метою відволікання уваги громадськості від основних проблем, підняли істерію навколо не існуючої екологічної загрози, пов’язаної із видобутком сланцевого газу [12]. Метушня, яка затіяна навколо екології «сланцевого» видобутку, незалежно від того ким вона провокується, є ніщо інше як тільки засіб політичного і економічного тиску, відволікання уваги суспільства від основних проблем, а також  істотним шляхом відкритої експропріації коштів на поповнення бюджету утримання відповідних структур, які контролюються владою, громадськістю та іншими силами. Ця брудна справа не має ніякого відношення до зміцнення енергонезалежності країни, навпаки, вона у всіх своїх проявах впливає деструктивно. Ніяких науково обґрунтованих підстав доцільності видобутку сланцевого газу та екологічної загрози, яка нібито виникає при цьому,  не існують.

З цього питання на тих же Парламентських слуханнях академік Гожик П.Ф. заявив: «Багато шуму відносно сланцевих газів. Це питання абсолютно не актуальне і його необхідно полишити років на 10. Питання необхідно спочатку добре вивчити».

Дійсно, розвідані запаси сланцевого газу в Україні відсутні. Пошуки та розвідка промислових покладів займуть не менше 10 років, а освоєння - до 20 років, і потребують надзвичайно великих коштів,  яких в державі просто не має і в найближчі десятиліття вони не з'являться, доки країна не вийде на щорічний видобуток газу із традиційних джерел на рівень не менше ніж 40 – 50 млрд. куб. м.  Розрахункова собівартість видобутку сланцевого газу в 5 – 10 разів вища ніж традиційного [13,14,15,16,17].

Якщо сьогодні влада України не в змозі налагодити видобування наявного в достатній кількості та порівняно дешевого природного газу із досконало відпрацьованими традиційними технологіями, то яка може бути мова про доцільність розробки ще не існуючих реально та набагато складніших в освоєнні  нетрадиційних джерел.  Тому економічно поки що недоцільно освоєння цього напрямку за державний кошт. Проте, іноземним інвестиціям повинно бути надано не обмежене сприяння в проведенні досліджень з питань розробки та освоєння не тільки сланцевого газу, а і усіх інших їм подібних джерел енергії.

Метан вугільних родовищ. Розвідані запаси цього газу складають 314 млрд. куб. м,

прогнозні видобувні ресурси – 3 трлн. куб. м, а по деяким оцінкам – 12 трлн. Із виступу Гожика П.Ф. на Парламентських слуханнях: «… Потрібно зосередитись на шахтному метані. Є хороші наробки. Колектив шахти Засядько  за це отримав державну премію».

Розроблені та впроваджені сучасні технології на шахтах ім Засядько та ШУ “Покровське” ПрАТ “Донецьксталь”, які також претендують на державну премію. Щорічний видобуток на цих підприємствах складає всього 0,2 млрд. куб. м, і це при тому, що кожного року тільки під час видобутку вугілля виділяється більше 1.2 млрд. куб. м метану, який забруднює атмосферу, загострюючи проблему глобального потепління і це абсолютно не турбує екологів, увага яких сьогодні зосереджена на ще не існуючому  видобутку сланцевого газу. Необхідно відзначити, що собівартість видобутку шахтного метану набагато нижче ніж сланцевого газу [18].

Між тим необхідність, можливість та економічна доцільність промислового видобутку метану з вугільних пластів засвідчує досвід багатьох країн. Видобуток його у США досяг - 60, в Австралії - 15, в Китаї – 10 млрд. куб. м на рік. Останнім часом шахтному метанові все більше уваги приділяють навіть у благополучній, з точки зору енергоносіїв, Росії. В Кузбасі  щорічно більше $1 млрд вкладають у метанову проблему та планують збільшити використання шахтного метану до 1 млрд. куб. м на рік, а в подальшому повністю забезпечити ним потреби регіону.

Розуміння того, що метан здатний замінити імпортний газ, серед можновладців є. Про це свідчать документи - Закон України про газ вугільних родовищ та концепція державної цільової програми видобування та використання метану. Проте, немає віри в те,  що вони здатні подолати протидію імпортно - залежних сил, які сьогодні вразили всі сфери українського суспільства, особливо політиків, ЗМІ, і не тільки провладних, але і навіть опозиційних, які в свою чергу з їх подачі провокують всілякі міфи про екологічну загрозу, яку ніби то несуть Україні іноземні інвестори разом із «сланцевим» газом.

Спілка буровиків України, яка об’єднує провідних науковців та фахівців нафтогазової галузі та видобутку, послідовно та наполегливо здійснює заходи по приверненню уваги влади, наукової спільноти та громадськості до проблем нафтогазової галузі, яка є на сьогодні базовою в становленні енергонезалежності, економічному і соціальному зростанню та обороноздатності країни [19].

Незважаючи на значну чисельність різнобічних заходів, здійснених за ініціативою Спілки, із залученням широкого кола представників влади різних рівнів, експертно-аналітичних центрів, громадськості та ЗМІ, зрушити з місця українське суспільство в напрямку стрімкого нарощування національного газовидобутку не вдалося. І це при тому, що за весь  цей час жодного разу ніхто не заперечив, і навіть не піддав сумніву в об’єктивності, наданих фахівцями Спілки висновків та   доводів  по суті піднятих питань, і не була спростована гостра критика та викриття безпосередніх винуватців у бездіяльності або злочинній діяльності [20].

Спілка звернулась у свій час до кандидатів у Президенти України, зокрема і до Петра Порошенка, із закликом до тісної співпраці у вирішенні цієї проблеми, проте, крім Анатолія Гриценка, жоден не відгукнувся, навіть Юлія Тимошенко, яка у своїх передвиборчих заявах неодноразово висловлювалась за суттєву підтримку національного газовидобутку. 

Нинішня влада у своїй байдужості до цього головного питання країни навіть перевершила попередню. Необхідно віддати належне владі Януковича, яка не зважаючи на свою злочинну суть, все таки наважувалась здійснювати якісь позитивні кроки, а також вступати у дискусію та відповідала на запити. З Урядом Арсена Яценюка та Адміністрацією Петра Порошенка поки що ніяких спілкувань, жодної відповіді на запити, які стосуються  сприяння розвитку національного газовидобутку в таких важких для країни умовах.

Викликає глибоке занепокоєння те, що на посади перших керівників Держегеонадра України призначені особи, які до геологорозвідки не мають ніякого відношення, крім того, що їхній економічний та юридичний досвід, дозволить запропонувати нові, більш витончені, корупційні схеми, пов’язані із розподілом та привласненням газових родовищ і свердловин.

За час своєї каденції новий Уряд жодного разу не розглянув питання нарощування  національного газовидобутку, незважаючи на те, що газова проблема є першочерговою.

В кінці березня 2014 року за ініціативи Спілки буровиків України за сприяння Академії технологічних наук України, Української нафтогазової академії та Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу у містах Трускавці, Бориславі та Дрогобичі відбулась науково-практична конференція  із надзвичайно важливого питання відновлення бездіючого фонду нафтогазових свердловин та покладів.  Тільки на балансі НАК «Нафтогаз України» нараховується біля 2.3 тис газових свердловин експлуатаційного фонду, які не використовуються по різним технічним, технологічним та суто формальним причинам.

Особливих проблем в усуненні причин технічного та технологічного характеру практично не існує. Сучасні технології, якими досконально володіють вітчизняні сервісні підприємства, дозволяють ефективно усувати різні ускладнення у свердловинах, виявляти та відкривати пропущені продуктивні горизонти і здійснювати інтенсифікацію видобутку на виснажених покладах. Тільки за рахунок цього з’являється можливість   збільшувати щорічний видобуток газу на 5 млрд. куб. м. Це надзвичайно великий резерв, використання якого не потребує значних капіталовкладень. Так в чому справа, чому не використовується ці реальні можливості? А справа в тому, що є надзвичайно потужні перешкоди формального, навмисного і навіть злочинного характеру. Вони проявляються у вигляді бюрократичної тяганини при проходженні дозвільних процедур, зміни прав власності, незаконного привласнення, непрозорості, незацікавленості у нарощуванні видобутку на користь держави, різного роду маніпуляціях, спекуляціях і навіть злочинних дій. І все це допускалося в минулому та продовжується в тому ж стилі нині за потурання влади, громадськості та ЗМІ, не зважаючи навіть на надважку ситуацію, що склалась в Україні.  І потрібно тільки одне – бажання та політична воля влади і суспільства у вирішенні цих проблем.

На превеликий жаль, очікувати такі бажання та волю у більшості представників влади мабуть не реально, тому що вони є власниками або співвласниками безпосередньо газових свердловин, цілих родовищ, перспективних ділянок, газотранспортних систем, нафтогазових підприємств та інших структур. Є велика зацікавленість у зменшенні національного видобутку і збільшенні ціни на газ, що дозволяє отримувати їм надприбутки. Тому у вирішенні газової проблеми на першому місці перебуває питання прозорості в цій сфері діяльності.

Уряд України 2009 року прийняв постанову № 1098 від 30 вересня якою проголосив намір української сторони приєднатися до міжнародної Ініціативи забезпечення прозорості видобувних галузей [21]. Ця тематика стала актуальною на переговорах між Україною, з одного боку, та Єврокомісією групи міжнародних фінансових інститутів щодо проблематики реформування газового сектору. У меморандумі між урядом України і МВФ, є пункт про реалізацію цієї ініціативи.

Таким чином дана ініціатива повинна була отримати свій розвиток. Вона розглядається, з поміж іншого, і як антикорупційна ініціатива. І в цьому контексті варто сказати, що збереження того статус-кво, який є, себто збереження непрозорості, тільки підвищує рівень недовіри в нафтогазовому секторі України і ті потенційні ресурси, про які йде тут мова, так і залишаться у надрах.

Тому важливим аспектом є те, щоб на цій позиції були прийняті рішення, які стосуються проведення інвентаризації, ре-паспортизації і ілюстрації власності того, що ми маємо у нафтогазовій галузі із залученням до цієї справи широкого кола фахової громадськості.

Суспільство повинно володіти чіткою інформацією про кількість та стан газових свердловин, їх власність, обсяги видобутку газу із них,  ціну його реалізації, споживачів та сплачені податки, а також яка частина надходжень використовується на розвиток галузі. Це є перший, вкрай необхідний крок в напрямку неухильного розвитку національного газовидобутку.

 

 

11.09.2014р.                                                                                                      А.І.Вдовиченко